«Майбутні книжки» – спецпрограма фестивалю «Book Space – 2019», в межах якої відомі поети й письменники діляться з аудиторією текстами, які тільки готуються до публікації, а може, поки навіть і не дописані. На цій зустрічі завісу над майбутніми книжками привідкриє Мар'яна Савка.

«Майбутні книжки» – спецпрограма фестивалю «Book Space – 2019», в межах якої відомі поети й письменники діляться з аудиторією текстами, які тільки готуються до публікації, а може, поки навіть і не дописані. На цій зустрічі завісу над майбутніми книжками привідкриє Оксана Луцишина.

В квітні 2010 року звичайна американська дівчина Аманда Гокінг вирішила самостійно опублікувати на Amazon один зі своїх написаних у стіл «вампірських» романів, щоб зібрати кілька сотень доларів на поїздку до іншого штату. В березні 2011 року Аманда вже продала більше мільйона примірників дев'яти своїх книг і заробила на цьому два мільйони доларів. Це був перший випадок такого карколомного успіху на ринку селфпаблішингу, який запустив хвилю «золотої лихоманки». Умови в галузі давно змінилися, але і сьогодні сотні тисяч авторів починають будувати свої письменницькі кар'єри на самвидавчих платформах, сподіваючись упіймати бога бестселерів за бороду.

У Аманди була очевидна перевага перед українськими авторами – вона писала рідною їй англійською, тож перед нею був відкритий дуже широкий сегмет міжнародного ринку. Чи є в українських письменників бодай найменший шанс отримати відомість за кордоном через селфпаблішинг? До яких саме кроків має вдатися український автор, бажаючи самостійно опублікувати на Amazon англомовний переклад своєї книги? Чи можна сподіватися, що такий проект стане джерелом заробітку? На ці та інші питання пошукаємо відповіді в розмові з дніпровським письменником Дмитром Бондаренком, який ризикнув спробувати – і дещо в нього таки вийшло.

Минулий рік дав нам кілька вибухових активістських рухів, двигуном яких була молодь шкільного віку. Акції за посилення контролю за зброєю охопили Сполучені Штати Америки після стрілянини в Паркленді, й ініціаторами, спікерами та ідеологами цього руху були учні постраждалої школи. Ґрета Тунберґ, радикальна і суперечлива еко-активістка, здійняла хвилю масових акцій, в яких взяли участь школярі по всій Європі, збуривши гострі дискусії в суспільстві. Чи ця тенденція захопила вже й Україну? Чи багато українських тинейджерів займають активну позицію в соціумі? Що керує тими, хто займає? Як до їхнього активізму ставляться однолітки та дорослі? Про це будемо говорити з юними активістами і з людьми, які працюють з підлітками.

Повість дніпровської письменниці Людмили Сердюковської «Мойщик» донині існувала тільки в електронному варіанті. Та коли авторка намірилася видати повість також і друком, раптом з’явився задум зробити не просто паперову книгу, а креативне видання, поєднане з фотопроектом. Історія про випадкову зустріч двох різних людей, що повністю змінює їхні життя, оживає на фотографіях, кожна з яких візуалізує для читача окремий фрагмент книги. Ця незвичайна ідея була втілена командою однодумців: авторкою Людмилою Сердюковською, фотохудожником Марком Міловим та художнім редактором Михайлом Кісловим. Ролі головних героїв виконали професійні моделі та спортсмени у локаціях рідного міста. Фотокнига «Мойщик» – це повне занурення в сюжет і атмосферу твору, це яскраві враження від поєднання літератури та фотомистецтва в одному проекті.

Семюел Ділейні – один із живих класиків американської наукової фантастики, роботи якого, як не дивно, ніколи раніше не видавалися українською. Один із попередників кіберпанку, у всіх своїх текстах він досліджує соціальні проблеми, пов’язані передусім з ідентичністю – сексуальною, гендерною, расовою. Чорношкірий гомосексуал, молодість якого припала на 1960-ті, Ділейні мав змогу вкласти в такі екскурси багато непростого особистого досвіду. Втім, водночас, його романи – аж ніяк не злободенна соціальна сатира як така, а світи, наповнені грайливою уявою та яскравими персонажами.

«Вавилон-17» – далеко не перший роман автора (Ділейні почав публікуватися дуже рано, у віці двадцяти років), одначе саме за нього він отримав свою першу «Неб’юлу». Це не лише цікава пригода у вигадливих космічних декораціях, але й один із найкращих науково-фантастичних романів, присвячених зв’язку між мовою і мисленням. Загадкову мову під назвою Вавилон-17 можна вважати повноцінним персонажем.

Презентація пройде у формі розмови між перекладачкою та художником-ілюстратором книжки, протягом якої можна буде почути про історію автора і твору, про авантюрну історію українського видання, про те, чому воно вийшло ілюстрованим, а головне, про те, чому Ділейні варто продовжувати перекладати українською.

У цієї книжки не може бути іншої назви. Ну – ніяк. Це найточніша назва, й інших слів просто не існує. Так говорить автор. Який, до речі, не збирався видавати книжку. Та ще з малюнками самого Ройтбурда. Він просто викладав у ФБ те, що йому спадало на думку. І іноді це чомусь було римованим. Викладав із самоіронічним хештегом #хужечемпоэзиялучшечемх@йня. Довикладався...

Автор говорить, що добре знає, що таке Поезія і що таке Х@йня, і що це – гірше, ніж перше, і краще, ніж друге. Він – автор, він так бачить. До речі, поки книжка була в роботі, автор встиг стати цілим Заслуженим діячем мистецтв України. Але все одно − назву книжки ніяк не можна змінити. Це було б нечесно.