Романом «Лазарус. Змій» Світлана Тараторіна продовжує історію, що підкорила серця українських читачів. Письменниця не планувала другу частину. Та публіці настільки припали до душі Олександр Тюрин, Василина Айвс і Парфентій Топчій, що не залишалося інших варіантів, крім як знову творити історію в химерному сетинґу. Надворі — буремний 1917 рік. Тюрин отримав підвищення й, намагаючись отямитись від похмілля живим соком на сухому варенні, споглядає за великим стовпом диму з Деміївки. Чергова політична змова проглядається в конфліктах між нечистю й людьми. У теракті проти цукрозаводчика Бобринського поліція знову звинувачуватиме надприродні створіння, виставляючи їх затятими лиходіями. Відтак Тюрин мусить братися за справу, але в роботі він не буде собою колишнім. З невідомих причин, у стародавній печері Змія Олександр став гомосапієнсом.

Проводить видавництво "Vivat".

Чи справді запит на «великий український роман» відповідає реаліям нашого часу? Можливо, настав момент довіритися короткій прозі — документально точній, емоційній і здатній швидко реагувати на виклики сьогодення.

Поговоримо про те, як коротка проза відгукується на реальність тут і тепер, про (не)відкритість видавців до малих форм, а також про літературну премію «Григір», що має на меті повернути короткій прозі належну вагу в сучасному літературному процесі.

Проводить культурна аґенція «Терени».