Ми звикли говорити про культуру війни або як про спадок (корені), або як про прорив у нове (гілки). А якщо ці метафори — затісна рамка? Війна вимагає від нас не просто нових тактик і технологій, а нової системи значень: нової мови честі, нової етики командування, нового типу солдатського побратимства/посестринства — на основі взаємної довіри й автономії.

Це не теоретична фантазія. Сьогодні нова військова культура має матеріалізуватися в конкретних інституціях, які системно й послідовно будують нове українське військо, — не лише завдяки інноваціям на полі бою, а й завдяки вихованню нового покоління військових. Не тільки через армійський прогрес, а й через культурну трансформацію українського війська.

Що ж саме постає на наших очах: історичне повторення, культурна еволюція чи народження нової етики сучасності — військової, цивільної, людської?

Говоримо про це з Єлизаветою Жаріковою, поеткою, військовослужбовицею ЗСУ, бойовою медикинею; Віталієм Скальським, істориком, військовослужбовцем хорунжої служби 13 бригади НГУ «Хартія»; Олегом Кадановим, поетом, військовослужбовцем підрозділу «Гострі картузи»; «Еней», військовослужбовцем 13 бригади НГУ «Хартія».

Подія відбувається у партнерстві з "Радіо Хартія" та "Хартія Хаб".