У мирному житті міста — це осередки безпеки, культурні центри, інфраструктурні вузли й місця концентрації економічних ресурсів. Прифронтові ж міста — простір між евакуацією та виживанням, стійкістю і бюрократією, руйнуванням і плануванням.

Прифронтова Україна — не периферія, а лабораторія майбутнього. Саме тут випробовуються нові моделі охорони здоров’я, освіти, безпеки, локального управління та можливості культурного розвитку на межі. У Харкові, Сумах, Краматорську, Дніпрі та інших постає питання: чи здатна спільнота не лише тримати оборону, а й забезпечувати життя — у постійній небезпеці?

Як поєднати прагнення розвитку — з військовою доцільністю? Які сценарії з мирного життя треба назавжди полишити — але водночас не звести міське життя до «виживання»? Що з практик воєнного часу варто забрати в майбутнє після настання миру?

Чи може бюрократія працювати швидко, коли ворог — за 30 кілометрів? І хто, врешті-решт, ухвалює рішення про життя — чиновники, військові чи самі мешканці?

У дискусії візьмуть участь Вахтанг Кіпіані, історик, військовослужбовець хорунжої служби 13 бригади НГУ «Хартія» (Київ/Харків); Наталя Зубар, керівниця ГО Майдан Моніторинг (Харків); Світлана Ревякіна, головна фахівчиня з профтехосвіти в проєкті МОН (Краматорськ).

Подія відбувається у партнерстві з "Радіо Хартія" та "Хартія Хаб".

Повномасштабне вторгнення для багатьох стало поштовхом переосмислювати історію України, поглянути на деякі процеси, постаті й події під новим кутом, а інколи й просто зацікавитися ними уперше. Поговоримо про те, які зсуви відбулися саме на рівні масової, неакадемічної свідомості в тому, як ми бачимо нашу історію, які події чи постаті радикально змінили свій імідж в українському суспільстві, які виринули з небуття, а де, навпаки, ще тільки належиться підсвітити і переосмислити. А також торкнемося переосмислення історії на локальному рівні — що ми насправді знаємо про Дніпро і як відбивається це знання на топографії міста і його визначних датах, починаючи з дати заснування.