Література за минулі сто років добряче розтратила свій пророчий потенціал: реальність щораз виявлялася куди складнішою та дивнішою, ніж найзухваліші прогнози. Проте чи так воно й зараз? 

Чи стала література – і українська також – чутливішою до змін, а чи все більше втрачає зв’язок із нервовою системою сьогодення? 

Та, можливо, вирішальне питання слід сформулювати ось як: чи готова література працювати з образами не лише катастрофічного майбутнього, але й знову пропонувати проекти таких необхідних у кризові часи утопій? 

Тобто: чи можливо в одній книзі поєднати майбутнє та оптимізм? Життєствердність і те майбутнє, в якому ми, як виявилось, вже знаходимось? Поговоримо.